Криза трьох років

                                                   Я - сам, або криза трьох років

 

 

 

     Чим дорослішим стає ваш малюк, тим більше "сюрпризів" з'являється в його поведінці. Після перших катаклізмів того етапу, коли дитині виповнився рік і вона проявила прагнення до самостійності та незалежності, настав відносно спокійний період. Але минув час, й спокій змінився черговою кризою, що в психології отримала назву "кризи трьох років".

У цей період найголовніше завдання, яке вирішує маленька людина, - це необхідність самоутвердитися в світі, довести свою самостійність та незалежність. "Я сам" - такі слова супроводжують кожен крок дитини. І це не примха, а життєва необхідність.

Таким чином, криза трьох років - це період у житті малюка, коли він за будь-яку ціну повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання й потреби, що не залежать від волі дорослих, які його оточують. Причому, якщо дитині не вдасться переконати в цьому, в першу чергу, саму себе, в подальшому житті їй буде надзвичайно важко.

В цей період відбувається повна перебудова стосунків дитини з дорослими, які її оточують. Криза трьох років - це ламання усталених взаємин, для того, щоб побудувати нові форми стосунків між дитиною та дорослим. До кінця раннього віку в малюка виникає тенденція до самостійності, що знаменує собою не лише появу цієї самостійності, помітної зовні, але й одночасно відділення дитини від дорослого. До цього малюк сприймав людей, які його оточують, як частину себе. Тепер дитяче життя із світу, обмеженого предметами, перетворюється на світ дорослих людей.

     Знову батьки із здивуванням спостерігають прояви впертості, непослуху, свавілля, протесту, бунту, а іноді навіть деспотизму зі сторони маляти. І якщо у віці одного року дитина просто робила, або, принаймні, намагалася робити усе по-своєму, то тепер така поведінка супроводжується словами "Я сама". І дійсно, дитя намагається усе робити самостійно або, ще частіше, чинить навпаки: коли кличуть обідати, відповідає "не хочу", коли пропонують збиратися на прогулянку, стверджує, що хоче їсти тощо.

     Що ж сталося? А має місце те, що дитина вперше усвідомила себе як особистість, відокремила себе від батьків. Відтепер вона сама прагне стати дорослою, діяти так, як діють старші. Звичайно, це їй не завжди вдається, тому й викликає протест та негативізм. Дитина відмовляється підкорятися вимогам, які ставлять дорослі, наполягає на власній думці, на своєму рішенні, іноді це буває схоже на те, що дитина оголосила війну батькам і протестує проти всіх усталених правил та звичаїв, які існували раніше. В принципі, ваш малюк виборює зараз своє право не просто на фізичну самостійність, як це було під час кризи одного року. Тепер дитина самостійно осмислює і вирішує, які її наміри та бажання.

Що можуть зробити батьки? Вихід такий, як і під час попередньої кризи - проявити максимум терпіння, надати дитині якомога більше самостійності в тих сферах, де це можливо. Таким чином, маляті треба більше свободи дій. Звичайно ж, зараз усе по-іншому, малюк уже досить дорослий, щоб його можна було просто відволікти від негайного здійснення якогось конкретного бажання. Тепер, коли в дитини уже є сприйняття себе як особистості, реальне бачення своїх власних "хочу", її наміри стають свідомими. Таку маленьку людину вже неможливо "переключити" на щось інше. Керувати поведінкою трирічного малюка стає набагато важче. Відтепер не можна просто нав'язувати йому свою волю, звичайно, мова не йде про крайні випадки, наприклад, коли прояв самостійності може зашкодити дитині.

Як діяти в таких ситуаціях? Проявити максимум терпіння, надати синові чи доньці право вибору, можна завчасу попереджувати малюка, наприклад, про те, що "скоро ми підемо гуляти, ти завершуй гру і починай збиратися". Побачите, що й справді незабаром ваша дитина буде готова вирушати на прогулянку.

     Спеціалісти встановили, що якщо батьки заохочують бажання малюка самостійно приймати рішення та надають йому можливість вільного вибору, він швидше починає поводитися відповідальніше, а значить і завдає батькам менше тривог з точки зору особистої безпеки. Маля саме може вирішити, чи їстиме "добавку" кашки, якими іграшками хоче зараз гратися, що буде малювати, залишиться вдома з татком або піде разом із мамою до магазину. Звичайно ж, певні рамки з боку дорослих необхідні, адже в малюка ще недостатньо розвинений самоконтроль і він не вміє визначати потенційно небезпечні ситуації, тому не завжди може уберегтися від невдач, а іноді й травм. Але вміння дитини передбачати небезпеку - це той навик, який вимагає цілеспрямованого навчання та формування. Дитя оволодіває всім необхідним на власному досвіді. І якщо такого досвіду воно не отримає, то просто не буде знати, що голка - гостра, вогонь - пече тощо. Нехай малюк спробує пальчиком доторкнутися до кінчика голки і відчує, що його болить, наступного разу буде обережно поводитися з цим предметом. Аналогічно дитину потрібно вводити і в світ інших небезпечних речей. Пам'ятайте, що важливо не вберегти малюка від падіння, адже це просто неможливо, оскільки ніхто з батьків не зможе бути з дитям постійно, але якщо ми навчимо дитину бути обережною, або, іншими словами, пояснимо, як правильно падати, то тоді можна відчувати більшу переконаність у тому, що вона не наражатиметься зайвий раз на небезпеку.

     Такі елементарні навики самостійності дозволять виховати в малюка відчуття впевненості в собі, і це стане дуже корисним уже в найближчому майбутньому, коли він піде до садочка.

Найважливіше, що відбувається з вашим малям у період від року до трьох, - це початок становлення особистості. Перші, майже невидимі, кроки в цьому напрямку здійснюються вже від народження. Але з початку другого року життя процеси у розвитку особистості стають інтенсивнішими: дитина, як ми вже говорили, починає відокремлювати себе від дорослого. В трирічному віці малюк відчуває себе особистістю, говорить про себе "Я", виділяє свою "персону" із загалу, визначає, які ситуації важливі для нього, а які ні. Всі симптоми кризи трьох років свідчать про те, що в дитини з'явилося бажання проявити власне "Я", і вона шукає приводи, аби протиставити себе дорослому. Ось два приклади, які ілюструють таку поведінку. Маленький Дмитрик (2 роки 7 місяців) підходить до плити і говорить сам до себе: "Дмитрику, не можна зачіпати плиту", й відразу собі відповідає "А я буду". Окрім уміння відокремити свої бажання від бажань дорослих, діти ще й вчаться самоконтролю. Іванко (2 роки 6 місяців) забігає до кухні, де бабуся готує вечерю. Він підходить до шафи з посудом, виймає тарілку і несе кудись. Бабуся зупиняє його: "А ну постав!", онук чемно ставить посудину на місце. Тоді відразу ж бере її й знову кудись йде. Йому знову говорять "Постав", малюк віддає тарілку, а далі в черговий раз хапає омріяний предмет і виходить з ним із кухні. Цього разу бабуся промовчала. Тоді Іванко сам до себе каже: "А ну постав!" і відносить річ на місце.

     Через певний час після проявів "кризової" поведінки, випробувавши терпіння батьків, дізнавшись про певні межі дозволеного у своїй поведінці, ваш малюк, уже набагато самостійніший та доросліший, продовжує розвиватися та змінюватися, але відбувається це на вищому рівні. Адже тепер ця маленька особистість уже багато знає і може, вона навчилася важливим речам, які потрібні для життя в світі людей: уміє говорити, достатньо впевнено ходить і робить стільки всього, що рік тому їй було недоступно. Таким чином, взаємини з дорослими піднімаються на якісно новий рівень. Дитина, відділяючи себе від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки.

     В цьому віці виникає тенденція до самостійної діяльності, що, разом із тим, схожа на діяльність старших, - адже батьки виступають для малюка зразком, і він хоче діяти, як вони. Усвідомивши себе, свої бажання, дитина вперше починає осмислено прагнути їх реалізувати. А це - перший крок до дорослості.